Від греблі тягнеться дорога
де, ще недавно був ставок,
біленькі хати мов від Бога
біля яких зростав бузок.
Таке було у наших селах,
таке і в нашому селі,
зараз життя там не веселе
люди лишилися землі.
Біленьких хат давно немає,
одні розвалля вздовж доріг,
а за селом я так скучаю,
а зараз все курям на сміх
Вони мене не зрозуміють,
ці новоспечені пани,
і на собі те не відчують,
що я відчув в дні давнини.