Йде собі людина вранці
до найближчого ліску ,
дріботить за ним собаця
на короткому паску.
Все частіше , як параліч
тіло смикає рука
синусоїду обабіч
чарівного мотузка.
Не вичерпна до нового
той твариноньки жага.
за господарем дорогу
вже оббігти не встига.
Всім опуклостям навколо
інформації клієнт
все обдзюрює раптово,
ставить лайк або комент.
Та зненацька , навіть в сраці
ріже лють гостріше ножа
як зустрінеться собаці
на шляху жива душа.
Захлинаючись слиною
від натуги тремтячи
у калюжі випорожнень
по коліна стоячи.
І пронизує довкілля ,
начебто протиугін ,
чи влучання в дупу сіллю ,
гавкіт із усіх щілин.
Був миліш цей довбень мАлий
попереднім хазяям
як на всіх нацьковувАли
сірим , хибним вовченям.
Бо в пригоді і донині
ні розумна мозку круть
що можлива і в скотині ,
а ,пихатість , вишкіл , лють.
Ось обгавкані сусіди
та обдзюрені стовпи
шавка з урочистим видом
викроковує понти.
І омріючи принади
в молоді свої літа ,
як вражає на громаду
міць її та красота!
Та начхати всім чогось
на оті погрози
втім що примхи у когось
мати сявку борзу.
І не вабить нікогО
екстер'єр кудлатий
бо виводять для тогО
щоб не срав у хаті...