Мой перевод стихотворения Лины Костенко
"Смертельний падеграс"
В космическом земля кружится вальсе.
Ветра галактик – скрипачи во мгле.
Гармония сквозь боль всех диссонансов
проносит ритмы танца по земле.
И сердцу, словно в клетке, в груди тесно.
Застывшую смычки все пилят грусть.
Вдруг первобытность в мышцах всех воскреснет,
кровь закипит. Миг – и Небес коснусь!
И не паркет, что вытоптан до глянца,
не хаток пол*, что к сапогам прилип,
уже планета – пьедестал для танца,
где сходят вальсы с голубых орбит.
Гремит высокий гонор полонеза,
и горем бьет о землю перепляс,
кинжалами лезгинки воздух резан,
и грациозно ходит па-де-грас.
Швырял канкан мережки парижанок.
Хлестал аркан** гуцулов по ногам.
До безрассудства смело меж ножами
шотландки танцевали на столах.
Подумаешь - между ножами танцы!
Лишь пальцы не порежь, танцуй себе.
На бездорожьях мы, войны скитальцы,
Разучивали танцы, да не те...
Вмерзает труп коня в седую осень.
И смерть ко мне вплотную подошла.
На минном поле, как в тумана просинь,
я осторожные проделываю па.
Полшага в сторону – пойдет все прахом.
И превратится целый мир в слезу.
Спят мины – круглые, как черепахи –
в земле. Мерещится, ко мне ползут.
О пируэты вынужденных танцев!
Кто шел по полю минному хоть раз,
помимо воли на паркетных глянцах
припомнит тот смертельный падеграс.
*Земляной пол имеется в виду
**Аркан - это гуцульский и румынский ритуальный танец.
Оригинал:
Ліна Костенко. Смертельний падеграс
Земля кружляє у космічнім вальсі.
Вітри галактик — вічні скрипалі.
Гармонія крізь тугу дисонансів
проносить ритми танцю по землі.
І серцю в грудях тісно, тісно, тісно!
Смички пиляють задубілий сум.
Зненацька м'язи вибухнуть первісно,
ударить кров, як електричний струм.
І не паркет, зачовганий до глянцю,
не долівки, налиплі до чобіт, —
вже вся планета — п'єдестал для танцю,
де сходять вальси з голубих орбіт.
Гримить високий гонор полонеза,
і лихом б'є об землю перепляс,
лезгинка чорна срібні гострить леза
і граціозно ходить па-де-грас.
Шпурляв канкан мережки парижанок
Шмагав аркан по сивих постолах.
І відчайдушний танець між ножами
шотландки танцювали на столах.
Велике діло — танець між ножами!
Танцюй собі, лиш пальчика не вріж.
Доріг війни смутні подорожани,
ми знали інший — танець бездоріж.
Десь труп коня вмерзає в сизу осінь.
І смерть впритул до мене підступа.
А я іду. А я роблю наосліп
на міннім полі обережні па.
Півкроку вбік — і все це піде прахом.
І цілий всесвіт вміститься в сльозу.
Дрімотні міни — круглі черепахи —
в землі шорсткій ворушаться, повзуть.
О піруети вимушених танців!
Хто йшов по полю мінному хоч раз,
той мимохіть і на паркетних ґлянцях
пригадує смертельний падеграс.