колись дуже давно чекісти прийшли арештовувати одного джигіта … він сидів тихо на стулі посеред кімнати поклавши смиренно руки на коліна доки дзержинці перевертали кімнату до гори дригом … потім одн сталінец сів за стіл навпроти кавказця дістав папери і почав писати протокол … два других в кожанках продовжували ритися у речах вже стовідсоткового ворога народа … ще один більшовик смалив папіроску біля дверей в очікувані понятих ….. в домі була тиша тільки чутно як книжки падали на підлогу та по ним топталися хромові чобоття оперов … джигіт подивився в очі слідчому який задав вопрос; "фамілія імя очество год рождєнія?" … і раптом замовк з відкритою пащею а з горляни червоною жижею полилася на розкладені по столу пролетарські бумаги більшовицка кров‘яка … ще два миттєвих тихих без жодного атакуючего привздоха взлета кінджала і на пол впала голова одного з чітачів чужіх книжок а потроха другого вивалились з брюха на світ божий як з різдв’яного мішка московськіє кулічі …. абрек митью підійшов до дверей за якими курив той що стояв на стрьомі і з живота до сердця проштиркнув камой четвертого ленінця … накинувши на себе шкіряний плащ та кепку того шо стояв на шухєрі джигіт вийшов в двір де чекав на господарів життя заведенний ГАЗ М1 …….абрек відкрив дверцю і сів в салон … воділа спитав "куда єдєм?"…. черкес відповів; "ти уже прієхал"…… воронок підперднув сізою димкою поїхав геть з города у напрямку Ельбруса де перщі сонячні проміні вже запалилися кровавими барвами на снігах вічного велетня …
………… як жеж я вас ненавиджу