Десь на землі - вогні аеродромів,
А тут життя вирує, понад хмарами.
Летить народ. Летить звичайно парами,
Лиш ми в полоні сольного синдрому.
Не на добро кричали зранку ворони,
Сто раз застерігаючи від лету,
Та й злітні смуги наших авієток
Направлені були у різні сторони.
Звичайно, злітна смуга - не обмеження,
Літак - не поїзд, вічний бранець колії...
Здається, ніби все ще в нашій волі...
Та ми минули точки неповернення.