Мой перевод стихотворения Лины Костенко
"Страшні слова, коли вони мовчать":
Страшны слова, когда они молчат,
когда они внезапно притаились,
когда не знаешь ты, с чего начать,
ведь все слова уж кем-то говорились.
Ведь кто-то ими плакал и страдал,
с них начал, завершил когда-то ими.
Слов, как людей, мильярды. Ты, впитав,
однажды должен вымолвить впервые!
Все было: красота и некрасивость.
Все было: и асфальт, и спорыши.
Поэзия - всегда неповторимость,
бессмертия касание души.
Оригинал:
Ліна Костенко. Страшні слова, коли вони мовчать
Страшні слова, коли вони мовчать,
коли вони зненацька причаїлись,
коли не знаєш, з чого їх почать,
бо всі слова були уже чиїмись.
Хтось ними плакав, мучивсь, болів,
із них почав і ними ж і завершив.
Людей мільярди і мільярди слів,
а ти їх маєш вимовити вперше!
Все повторялось: і краса, й потворність.
Усе було: асфальти й спориші.
Поезія — це завжди неповторність,
якийсь безсмертний дотик до душі.