Мой перевод стихотворения
Лины Костенко "По-Лицю-Дощ":
По-Лицу –Дождь
Великий воин стертых в пыль племен,
что жил в Америке в прошлом столетье*,
носил чуднейшее из всех имен,
не слыханное прежде в целом свете:
По-Лицу –Дождь, По-Лицу –Дождь, По-Лицу –Дождь!
Не потому ль, что в чаще он скрывался
и, видно, от дождя не укрывался, -
По-Лицу –Дождь, По-Лицу –Дождь, По-Лицу –Дождь!
Не Волчий Плащ, не Бык и не Медведь,
не Зуб Мустанга, не Перо Орлиное, -
твердым было лицо его, как медь,
а имя – имя грустное, старинное.
Он был высокий, гордый и красивый.
Не ведало предательств его племя,
которое враги назвали «сиу**»,
От злости, страха, зависти бледнея.
Узнав о том, он не повел и бровью.
Горели джунгли, вытоптан бамбук.
Его уста были туги, как лук,
что отправлял стрелу напиться кровью.
Орлиные же перья над челом,
тот знак побед великих над врагами…
Все в прошлом… От земли родной кругом
осталась только та, что под ногами.
А завтра что? Седеет голова.
Топчут враги траву прерий родных и рощ.
- Слеза? Ну что вы! Показалось вам.
По-Лицу –Дождь… По-Лицу –Дождь… По-Лицу –Дождь…
* в 19-ом столетии
** "сиу" - на языке злости что-то похожее на "змеи"
(из стихотворения)
Оригинал:
Лина Костенко. По-Лицю-Дощ
Великий воїн знищених племен,
в Америці, в минулому столітті,
мав найдивніше із усіх імен,
він мав ім'я нечуване у світі:
По-Лицю-Дощ, По-Лицю-Дощ,
По-Лицю-Дощ!
Чи не тому, що в нетрях він схищався
і від дощу, мабуть, не захищався, —
По-Лицю-Дощ, По-Лицю-Дощ,
По-Лицю-Дощ!
Не Вовчий Плащ, не Бик і не Ведмідь,
не Зуб Мустанга, не Перо Орлине, —
він мав ім'я сумне і старовинне,
його лице тверде було, як мідь.
Він був високий, гордий і красивий,
із племені, котре не знало зради.
Тоді це плем'я називали "сіу",
на мові злості щось близьке до "гади".
Він знав про це і не повів бровою.
Горіли джунглі, вилягав бамбук.
Його вуста були тугі, як лук,
натягнутий дзвінкою тятивою.
І ті орлині пера на чолі,
той знак звитяг його над ворогами...
Але було вже рідної землі —
ото лиш та, що зараз під ногами.
А завтра, завтра!.. Сивіє волосся.
Чужинські кроки б'ють у груди площ.
Та що ви? Ні. Сльоза?! Це вам здалося.
По-Лицю-Дощ... По-Лицю-Дощ...
По-Лицю-Дощ...