Мой перевод стихотворения Лины Костенко
"Притча про ріку":
Притча о реке
Давным-давно была река Дияла.
И царь персидский. Звали его Кир.
И лотосы белели, как пиалы.
Играл огнями берег, как факир:
шло войско царское на переправу.
Один священный конь пропал –
по недосмотру утонул. Диялу
решил судить царь. Всех собрав, сказал,
что смерть коня – то грех реки Диялы.
И смертный приговор ей огласил.
И повелел прорыть в песках каналы.
Срубил деревья и траву скосил.
Отвел Кир воды. «Пускай солнце сушит
за грех злодейку!» Высохла река.
Прошло по ней все войско, как по суше.
Прошло то войско… И прошли века…
Пески пустынь засыпали каналы.
Дияла ж в старом русле ожила.
Великий Кир погиб, но не Дияла.
Царя уж больше нет. Река жива.
Оригинал:
Ліна Костенко. Притча про ріку
Давно колись була ріка Діала.
І цар персидський на імення Кір.
І лотоси біліли, мов піали.
І берег грав вогнями, як факір.
То царське військо йшло на переправу.
Священний кінь з недогляду втонув.
І Кір порушив проти неї справу.
Судив ту річку. І таке утнув:
він присудив, щоб не було Діали.
Він смертний вирок їй оголосив.
Звелів прорити у пісках канали,
зрубав дерева й трави покосив.
Одвів ті води у всі боки сущі.
Ріка умерла. Не було ріки.
Пройшло по ній те військо, як по суші.
Пройшло те військо... І пройшли віки...
Піски пустель засипали канали.
Ріка в русло вернулася своє.
Царя немає. Є ріка Діала.
Немає Кіра. А Діала є.