Це літо з проливних дощів
Навмисно.
Не з неба краплі, а з душі
Намистом...
Розмиті контури шляхів
Й городів.
Самотнісь, хто б як не хотів,
Приходить.
Правий ти, Маркесе, - про нас
Лиш спомин
Сто років поспіль. А дощі -
Невтомні.
Але скінчиться "день сурка"!
Вже й сонце
Дарує кожному тепла
В віконце!