Як дерево висмоктує омела,
Як бактеріофаґ бациллу п'є,
Мене долають альфа і омега
Мого натхнення. Чом воно – моє?
Чого воліють домогтися вІрші
Від й так не найміцнішого життя?
Чи мріють, що ущент мене добивши,
Отримають свободу вороття?
Важкі слова зістарюють невпинно
І кожна рима хист додолу гне.
В думках про вІрші я збагнув єдине:
Не я пишу їх – а вони мене.