Васильки на поле, васильки на поле,
Васильком сияет блеск твоих очей,
И леса синеют где-то на просторе
И синеет счастье в душеньке моей.
Облаками годы пролетят над нами,
Будут в поле двое за руку идти.
Только нас не будет. Может мы цветами,
Может васильками станем – я и ты.
Также будут: поле с синевой цветущей,
Облака стремиться в неба благодать,
И другой, далёкий, радостный и ждущий
С милыми очами будет нас равнять.
Васильки
Васильки у полі, васильки у полі,
і у тебе, мила, васильки з-під вій,
і гаї синіють ген на видноколі,
і синіє щасті у душі моїй.
Одсіяють роки, мов хмарки над нами,
і ось так же в полі будуть двоє йти,
але нас не буде. Може, ми квітками,
може, васильками станем — я і ти.
Так же буде поле, як тепер, синіти,
і хмарки летіти в невідомий час,
і другий, далекий, сповнений привіту,
з рідними очима порівняє нас.
Иллюстрация: полотно Ивана Марчука
Деревья в золотом ажуре,
Стоят притихшие лесе -
Блуждает осень по округе,
Так радостна ее краса!