Помах крил
http://stihi.ru/2020/06/22/6704
Артур Грей Эсквайр
-----------------------------------------------------
«Чи досягну корінням королівства
В якому народилася вода і достигає?»
(Федеріко Ґарсіа Лорка)
Я літаю між краплями
Дощу нескінченного,
Що почався відколи
Небо зазирнуло в свічадо
Моря синього і глибокого
Як журба самотності.
Годі пірнати
У його темні глибини
Черепахам кам’яних філософій
Бородатих пророків віку машин –
Залізних.
Годі шукати Сонце –
Це жовте око невчасності
У кам’яних лабіринтах,
Які збудували монахи
Чорної віри Бон.
А я літаю між краплями,
Що падають важкими думками
З хмар-меланхленів,
Які заховали Сонце –
Від мене – сонцепоклонника,
Що звик мандрувати у пошуках
Світанку – як мрія синього.
Помах уявних крил –
Які не лишать тіні
Навіть тоді,
Коли визирне забуте Сонце.
*********************************************************
взмах крыльев
«Достигну ли корнями королевства,
В котором родилась эта вода и созревает? »
(Федерико Гарсиа Лорка)
.
Летаю я меж каплями
Дождя бесконечного,
Что началс`я с тех пор, как
Небо заглянуло в зеркалье
Моря синего и глубокого,
Как печаль тех, кто один.
Только нырять бы
В его темные слепые глубины
Черепахам бездушных философий
Бородатых пророков века машин -
Железных.
Нет, не найти нам Солнце –
Медовый глаз неуместности -
В лабиринтах из каменьев,
Ведь их построили монахи
Горестной веры Бон.
Я ж летаю здесь меж каплями,
Что падают тяжкими мыслями
С туч-каннибалов,
Туч, спрятавших то Солнце -
От солнцепоклонников … А я
Привык путешествовать в поисках
Рассвета - фантома синего.
Взмахи химерных крыл -
Что не оставят тени
Даже тогда,
Как забытое прибудет Солнце.