Ти - невимовний ! Не збагну
За що таке безмірне щастя ,
Яким , блукаючи у хащах,
Я мріяла , ждучи весну ...
Незримо казкою впадеш
На стомлене в чеканнях тіло,
Що розчинитися хотіло
Під чарами ...без слів , без меж ...
Люблю ! Чудуюсь день при дні -
Невже я - Господа обранка ?
Невже кохатися до ранку,
Нарешті , випало й мені ?
Нарешті , спочив всім благанням ,
Заскоченій Твоїм коханням ...
© Маргарита Метелецька
Перевод с украинского Светланы Груздевой:
Не вымолвить... испить вину –
за что же мне такое счастье,
с каким, блуждая в тёмных чащах,
мечтала встретить я весну...
Ты сказкой упади допрежь
На истомившееся тело
Моё, раскрыться что хотело
Под волшебством...без слов, без меж...
Люблю! Дивуюсь по весне:
Избранница ли я при этом?
В любви купаться до рассвета
Неужто выпало и мне?!..
Разбужен Ты моей мольбою,
Застигнутой Твоей любовью...