Оригiнал:
Ми не можемо знати, та й не треба нам знати
Де фінали, де старти безкінечних подій.
Недоречно серденько не вдягнулось би в лати...
Хто ти, Світе, - добродій чи низький лиходій?
Хто ти, Стежко Життєва? Гонорова панянка,
Чи ласкава матуся у квітчастім вбранні?
Вип'ю з келиха суміш без жалю до останку,
Що в дарунок від долі він дістався мені.
У тім келиху смута і гартоване щастя,
Щирі сльози від болю та від радості сміх.
Там сплелися в єдине дивні миті смугасті.
Всіх минулих, майбутніх невідомих доріг.
Брязкотить під ногами чудернацьке каміння.
Від падіння лишає невиправні сліди.
Але вичурним словом аксіоми незмінні
Прошепоче надія.... Підіймайся! Іди!...
© Нина, 2020.
Перевод с украинского Светланы Груздевой:
И не можем узнать мы…не нуждаемся в знанье,
Где финалы, где старты бесконечности дней..
Неуместно сердечко не оделось бы в латы…
Кто ты, Свет, – добродетель или низкий злодей?
Кто ты, Жизни тропа? Гонористая пани
Или матинко-ненька в неожиданном сне?
Выпью смесь из кувшина, сгладив острые грани,
Что в подарок от доли предназначены мне.
В этом кубке и смута, и гарантия счастья,
Слёзы щедрой печали и веселия грог.
Там сплелись полосато мечты и ненастья
Всех минувших и будущих новых дорог.
Дребезжат под ногами, дразнят риском нас камни,
Не поправить порою от паденья следы…
Только вычурным словом аксиомы не ставят –
Нам надежда прошепчет: – Поднимайся, иди!..
Аватар из Инета