http://www.stihi.ru/2010/03/28/3974
Оригінал:
Відгуляли, відшуміли заметілі,
дочекалися ми Вербної неділі.
Принесли із церкви гілочки свячені,
осяйні, весняним сонцем золочені.
Забуваються всі клопоти
й страждання,
оживають у душі слова прадавні:
– Верболіз, бий до сліз!
Не я б’ю, верба б’є,
будь здоровий, як вода,
а багатий, як земля...
Увійшла в свої права
весна-газдиня,
моя доня вже готує цибулиння,
будем крашанки невдовзі
фарбувати,
бо ж Великдень – світле свято –
йде до хати.
Це не чари – обереги предковічні.
І відлунює у серці слово віще:
– Топчу-топчу ряст, ряст,
Бог здоров’я дасть, дасть...
Дай, Боже, діждати
й на той рік топтати...
©Василина Иванина
Перевод с украинского Светланы Груздевой:
Отгуляли, отшумели все метели,
наконец, дождались Вербной мы недели.
Принесли из церкви веточки: святили -
заиграли, словно солнцем озарились!
Забываются все муки и страданья,
И слова в душе - как веку подаянье:
- Верболоз, бей до слёз!
- Не я бью – верба бьёт,
будь здоровым, как вода,
и богатым, как земля…
А Весна щедра, как наливайка:
вновь вошла в свои права хозяйка!
Дочь очистит споро лук от шелухи:
крашенки готовить нам с руки –
красить яйца в Праздник станем снова:
всё же Пасха – требует обновы!
То не чары – обереги вековые:
Эхом в сердце отдаются, как живые:
- ТОпчу, тОпчу ряст, ряст*,
Бог здоровья даст, даст…
будем ждать –
через год топтать…
* - первые весенние цветы