світлій пам'яті http://stihi.ru/avtor/13d
Вже вісім років, як тебе нема.
Точніше, як нема у цьому світі…
І знову наближається зима,
І жовтень простягає мерзлі віти.
Нема того кульочка серед віт
І клену кілька років, як немає…
Вже боляче не так, але болить…
І я з тобою досі розмовляю…
Твоя сторінка досі ще жива –
Вікно, троянда в пляшці з під «Абсенту»…
І всі твої написані слова…
І наша зустріч – там… От тільки де ти..?
Минуло. Вісім. Досі ще живий.
Непевне, є в тому якась потреба.
Тебе немає, я вже не такий…
Те саме лиш передзимове небо.
«Все нижче…», як писала ти колись,
От тільки страху я не відчуваю…
Чи є в твоєму світі «верх» і «низ»?
Чи є той світ? Чи темрява… Не знаю.
Я знаю лиш, що досі ти в мені.
І я в тобі, можливо, десь існую.
І що стоїть троянда на вікні
У пляшці з під «Абсенту». Що римую
Я вкотре до тебе свого листа.
Вже 8, нескінченість, не… не знаю…
Одне лиш точно: ТИ, це саме ТА.
Я був с тобою разом. Аж до краю…