***

Хтось лає, хтось сміється і глузує,
А я чомусь люблю її невпинно!
Все те, що їй болить, мене турбує...
Моя ж ти бідна рідна Україно!

І я колись була тобі чужою,
І я колись не знала своє місце.
А зараз сниться річка за вербою,
Й тримаю вербну гілочку я міцно.

Ні, не пущуся берегів, не кину
Тій верби тінь - і прихисток, і спокій.
Десь наді мной знайомий голос лине,
Дзвенить ним вітер й вирій синьоокий:

"Тримайтеся! Вставайте і боріться!
Ви, українці, завжди вільні люди,
За ратну справу як за плуг беріться!
Я, Україна, буду з вами всюди!"

Ось це я чую, та й дивлюсь на небо:
Над нами - крила пращурів незламних.
Все буде добре! Буде все як треба
В нащадків козаків хоробрих й славних!

Хтось лає, хтось сміється і глузує...
А я завжди любитиму невпинно!