От...
Вже не осінь,
а зима,
осріблена
засніженими
кронами.
... А відображення
двійкове,
е-твоє,
у світлі заоконня -
слова шпурляє
невпопад,
та затулившись
плечиком,
кидає свій
нещадний згляд,
мені,
у спину...
Розсекречена -
зітхаєш шумно,
з тягарем,
відображаючи
балясину...
З тобою, чесно слово, ясно все.
... А от, мені - що ?!
Що, мені ?
... Отут, отак ось і стояти,
і в неосяжність повторяти,
те, що зведе мене з ума.
- Уже не осень.
... А зима.