Життя іде, його не зупинить,
Не можна ні на хвильку повернути.
Але воно в душі, бува, болить,
Чому все так – не можемо збагнути.
Життя іде, немов стрімкий потік,
І течія буває в ньому різна,
Воно з дороги не звертає вбік…
Живім його, бо все буває пізно.
Життя іде, чомусь воно спішить
І обертів щоразу набирає,
Не завжди воно може догодить,
Але про це воно нас не питає.
Життя іде та й ми із ним йдемо
І дуже часто втому відчуваєм.
Буває, що в задумі стоїмо,
Й на долю і життя ми нарікаєм.
Життя іде, диктує свій Закон,
Параграфів у ньому не злічити,
З народження взяло у свій полон,
Й старається на кожнім кроці вчити.
Життя іде, бува віраж і схил,
І яма, й прірва, і пряма дорога…
Ніколи не обрубує нам крил,
Та чується якась пересторога.
Життя іде, а іноді біжить…
Куди ж воно так завжди поспішає?
Бува – несамовито ще й летить,
Неначе щось воно наздоганяє.
Життя іде й не дивиться на час,
Бо він його напевно не цікавить,
Нагадує про себе повсякчас,
Й воно ніколи з нами не лукавить.
Життя іде… Чи довга в нього путь?
Назавжди невідгадана загадка.
Воно іде і саме в цьому суть,
Й над прірвою бува вузенька кладка.
Життя іде, осяяне воно,
А іноді, немов пітьма суцільна.
Буває, як білесеньке рядно…
Зате у нас із ним дорога спільна.
Життя іде, поради не пита –
Порадників воно не потребує.
Нас повело із чистого листа,
Тому із нами все воно прямує.
Життя іде і нас не відпуска,
Невпинно йде й заміни не шукає.
Дорога не з легких і неблизька,
Але її життя чудово знає.
29.03.2021 р.