Які ж ніжні твої обійми, доле!
Незвично цій душі їх відчувати.
А серце, що було вразливе й кволе,
вчиться коханням тихо віршувати.
У кожнім слові подихи душі,
пульсує щирість в кожному рядку.
Написані в період цей вірші
несуть символіку, конкретну і чітку.
Від долі - хтось завжди говорить - не втічеш.
Питання в іншому: "Нащо тікати?"
Чекав? Тримай. Цінуй. А як не збережеш,
не зможеш під крилом у долі спочивати.
Доле, від твоїх дотиків, так сяють очі!
Неначе там всередині світлодіоди.
І душу посмішка усе частіш лоскоче,
і серце віддає ключі, навіть без згоди.
Ти підійшла рішучим кроком, доле!
Без натяків, без пауз, без вагання.
Теплом зігріла серце захололе,
прошепотіла: "Ось, твоє кохання"...
28.03.2021