А у будинків, як і у людей,
Свої тривоги і свої печалі.
Тут ще недавно дітки щебетали,
Дзвіночками сміялися щодень.
Велись розмови тихі й голосні,
І пахкотіли квітники розкішні...
Збирались на компоти стиглі вишні,
І на банкетах линули пісні.
Та час безжально знищив все оце:
У світ, з гніздечка, випурхнула молодь,
Батьків не стало в світі ясночолих,
І для будинку стало це кінцем.
Осиротів, осунувся, змарнів,
Сповна засумував на самотині...
А поряд – ціла вулиця хатинок,
Таких же одиноких, як він.