Я дякую своїй родині
За те, що та у мене є.
За те , що люблять безумовно
І що сприймають все як є.
Я вдячна! Вдячна до безтями!
Зі мною поруч ви завжди.
Й плече, підставлене мені роками,
Залишиться там, вірю, на завжди.
Знаю, що буваю вкрай нестерпна.
Ображаю Вас частенько. Так,нажаль.
Грубою буваю часто, часом недотепна.
А душа у Вас немов кришталь.
Не вмію показати, що ціную.
Думаю, що знаєте це Ви.
Що рідко говорю: «Люблю!» - шкодую.
Та міцно зшиті наші шви.
Радієте Ви так, коли злітаю.
Стрімголов донизу полечу – тоді журба.
Як на очах у Вас згасаю,
То лагодите крила й оживає боротьба.
Коли перемагає страх, я осідаю.
Руйнує він надії, мрії, сни.
Тоді свої нитки-дороги обриваю,
Й тривоги не пускають в дім весни.
З насіння дбаєте росток, що проростає.
Плекаєте його як цінний скарб.
І, часом, це безмежно окриляє.
Тож дякую за цю палітру фарб.