Десь за морем чаклунка живе,
Вона Вітру наказує спати,
Вона хвилі в долоні бере,
І майбутнє уміє читати.
Та чаклунка кохала колись
Юнака із золотими очима,
Та розгнівався старий король,
Не віддавши єдиного сина.
Цей король був нащадком прямим,
Стародавнього роду Драконів,
Що невірних карали вогнем,
І не знали взаємної любові.
Він жорстоке прокляття наклав,
Серце сина зробив, наче камінь,
А чаклунка за морем живе,
І розсіює зло молитвами.
Сподіваючись кожного дня,
Що розтопить холодне каміння,
Що поверне драконове зло,
А коханого в свої обійми.
18.02.2021