Клене мій безлистий, в крижанім кожусі,
Чом схилився долі в білій завірюсі?
Може, щось угледів? Чи почув щось нишком?
За село неначе погуляти вийшов.
І, як п'яний сторож, що вже йти не в змозі,
Потонув в заметі, ногу приморозив.
Ох, і сам я нині став чомусь нестІйким,
Не дійду до хати з дружньої вечірки.
Там зустрів вербицю, там сосну примітив,
Їм пісні співаю в заметіль про літо.
Сам собі здавався я таким же кленом,
Тільки не безлистим, але геть зеленим.
І, забувши цноту, ніби випив діжку,
Як чужу дружину, пригортав берізку.