Микола Руденко
(Перевод с украинского)
Ведёт лесная тропка до села -
Туда ещё брусчатка не дошла.
С десяток вёрст шагают старики,
Чтоб хлеб в узлах им принести таки.
И наблюдают сосны и дубы,
Как под узлами тужатся горбы.
Но сам крестьянин - он к тому привык.
Гребёт песок дырявый черевик.
А как увязнет средь песка нога,
Ей помогает посух-кочерга.
Идут, смеются. Что же тут тужить?
Есть хлебушек, и можно как-то жить.
Ещё не лихо - и не так трясло:
Вот в тридцать третьем вымерло село ...
Идут бабуси, с ними старики.
Шумят над ними сосен колпаки.
Ветрам те сосны не дано сломить...
Чего тужить? Ведь можно как-то жить.
"Жити можна"
Є лісова дорога до села —
Туди іще бруківка не дійшла.
З десяток верст ідуть баби й діди,
Щоб хліба в клунках принести туди.
І споглядають сосни та дуби,
Як тужаться під клунками горби.
Та селянин уже до цього звик.
Гребе пісок дірявий черевик.
А як загрузне стомлена нога,
Їй сучкуватий костур помага.
Ідуть, сміються. А чого ж тужить?
Раз хлібець є, то можна якось жить.
Це ще не лихо. А було ж. було:
У тридцять третім вимерло село…
Ідуть бабусі та діди старі.
Шумлять над ними сосни угорі.
Гілля од вітру гнеться і дрижить…
Чого ж тужити? Можна якось жить.