Коли стомлене сонце сідає,
темна ковдра лягає навколо.
серце сонця пітьма обіймає,
і скрізь затишно так, як ніколи.
Час від ночі до самого ранку
досить довго у когось спливає.
Та трапляється, що до світанку
і хвилини не вистачає.
Той щасливий, хто, апріорі,
серед маси поранених душ
вміє краплю розгледіти в морі,
бачить зорі поміж калюж.
А по справжньому щирий світанок
там, де сонце торкається неба,
де немає пустих обіцянок.
В нескінченності тільки потреба.