Одно из последних стихотворений Яна Твардовского
Кроків моїх відлуння назавжди залишиться в сходах,
Так місяць, що не зникає, відтворюється в дзеркалах.
Хтось вийде і раптом відчує цей їх освіжаючий холод,
І він зрозуміє сенс кроків, луни, i дзеркал, і життя.
І серце зануриться глибше, і стане як тиха молитва,
Огорнутий тінню своєю повз вас я пройду й засмучусь,
А ввечері, коли зійдетесь, ви душу мою зрозумійте,
Коли я вже не відповім вам, коли вже я не повернусь.
*******
Отзвук моих шагов останется здесь на ступенях,
Так месяц не исчезает, двоясь и троясь в зеркалах.
Их кто-то услышав, поймёт мою жизнь и значенье
Зеркал, и луны, и шагов в этих старых стенах.
Сердце вздрогнув, замрёт и само превратится в молитву,
Весь окутанный тенью я мимо печально пройдусь.
Вспоминая меня, вы и душу мою помяните,
Когда я уже не отвечу, когда уже к вам не вернусь.
***********
Odg;os mych but;w zostanie po wieczne czasy na schodach -
Ksi;;yc i lustro nie ginie - wci;; dwoi, troi si; w mroku -
Kto; wyjdzie - nagle us;yszy szmer jasny, ch;odny jak woda -
zrozumie tre;; mego ;ycia, ksi;;yca, lustra i krok;w.
Serce zapadnie si; g;;biej - stanie si; ciche jak pacierz -
we w;asny cie; si; otul; i wszystkich sob; zasmuc; -
Wieczorem na mnie spojrzycie i dusz; moj; poznacie -
Wtedy gdy nic wam nie powiem - wtedy gdy nigdy nie wr