Где небо над землёю нависает,
Где голос пташки замирает в клёнах.
Среди кувшинок лилия сверкает –
Как белый Сириус средь туч зелёных.
Но чтобы дух, устав от беспокойства,
Мог насладиться красотой цветенья,
Корням её гниющей слизи свойства
Приходится усваивать в мученьях.
Вдали от глаза, приложившись к зелью,
Цвет белый корни впитываю в душу –
Ведь только так своей высокой целью
Она способна вырваться наружу.
Так пусть же там, где солнце вольно греет,
Где грех людской в творениях бесспорен,
Цветок моей души вовсю белеет –
Раз родит нынче
Только чёрный корень.
Перевод с украинского стихотворения Миколы Руденко
ЛИЛЕЯ
Де небо зажурилось над землею,
Де голос пташки завмирає в кленах,
Серед латаття водяна лілея —
Мов білий Сіріус між хмар зелених.
Але щоб дух людський у неспокої
Дістав наснагу від її цвітіння —
Серед намулу й гнилизни слизької
Повинно в муках корчитись коріння.
Раніш далеко від людського ока
Вона з коріння візьме лушу білу —
Лише відтак її мета висока
Підійме на поверхню, вже дозрілу.
Тож хай отам, де вільне сонце гріє,
Де люди звикли до безкарних творень,
Моя духовна квітка заяскріє —
Бо родить нині
Тільки чорний корінь.
1980 г.