Людмила Юферова
Й не видно дна
http://stihi.ru/2021/02/03/4935
----------------------------------
Куди не глянь – безокрай білини –
Аж до небес, по вінця часоплину!
Час витіка у Вічності шпарину,
Й не видно дна тієї глибини.
Хурделиця завіює сліди
Людських життів, доріг, цивілізацій…
І пам’яті нема реінкарнацій,
Хоч як в собі ту пам’ять не буди.
О, як душа поранена щемить,
Що кожен з нас – один у полі воїн,
Що гинемо від пандемій і воєн,
А Бог все бачить, плаче і… мовчить…
Як хочеться надії і весни,
І сотні сонць у вистраждані душі,
Та вічний розбрат наші сили сушить,
Й заполоняють душі бур’яни.
І поки що – безокрай білини.
***********************************
Куда ни глянь- бескрайность белизны -
Аж до небес, до временного верха,
Где вытекает время в щель и в Вечность,
И дна не видно этой глубины.
Метелица завеет все следы
Людских судеб, дорог, цивилизаций...
И памяти не жди реинкарнаций,
Хоть как в себе ту память не буди.
О, раненая, как душа щемит,
Что всяк из нас - один на поле воин,
Что гибнем мы от пандемий и войн,
А Бог все видит, плачет и ... молчит ...
Как хочется надежды и весны,
И сотни солнц в страдающие души,
Но вечно ссоры наши силы сушат,
И заполняют души "бурьяны".
И до сих пор - бескрайность белизны.