Во благо посеяла годы на ниве Господней.
К ухоженной, злачной, тропу к ней сплела спорышу.
А детям засветится совесть звездой путеводной.
Вздохнув облегченно, крестясь, побрела за межу.
- Куда вы уходите, мама? - встревожились дети.
- Куда вы, бабуся? -плач детский за ней до ворот.
- Да я недалече, где солнышко спит до рассвета.
А вы, мои дети, растите, крепите наш род.
- Да как же без вас мы? Ну что вы задумали, мама?
- А кто ж колыбельную песню споет перед сном?
- На радость оставлю вам радуги я с журавлями,
И рос серебро, и в убранстве поля золотом.
- Всё: радуги, золото и серебро - лишь красоты.
Дороже всего, как встречаете нас у ворот.
Мы всю переделаем вечную вашу работу.
Останьтесь, навеки останьтесь. Пусть время уйдет.
Она улыбнулась светло, с пожеланьем, красиво,
Взмахнула рукой - рушники взмыли птицами ввысь.
- Дай, Боже, вам счастья! И стала задумчивой нивой.
Все жизни - ее и планеты навечно сплелись.
03.02.2021
Пiсня о матири Борис Олiйнык
Посіяла людям літа свої, літечка житом,
Прибрала планету, послала стежкам споришу.
Навчила дітей, як на світі по совісті жити,
Зітхнула полегко – і тихо пішла за межу.
– Куди ж це ви, мамо?! – сполохано кинулись діти.
– Куди ж ви, бабусю? – онуки біжать до воріт.
– Та я ж недалечко... де сонце лягає спочити.
Пора мені, діти... А ви вже без мене ростіть.
– Та як же без вас ми?.. Та що ви намислили, мамо?
– А хто нас, бабусю, у сон поведе по казках?
– А я вам лишаю всі райдуги із журавлями,
І срібло на травах, і золото на колосках.
– Не треба нам райдуг, не треба нам срібла і злата,
Аби тільки ви нас чекали завжди край воріт.
Та ми ж переробим усю вашу вічну роботу, -
Лишайтесь, матусю. Навіки лишайтесь. Не йдіть!
Вона посміхнулась, красива і сива, як доля,
Змахнула рукою – злетіли у вись рушники.
"Лишайтесь щасливі", – і стала замисленим полем
На цілу планету, на всі покоління й віки.
************************************