Не жалкую, не впадаю в відчай,
Яблуневий цвіт не на віки.
Коли осінь дмухає в обличчя,
Не повернеш молоді роки.
Серце вже тихіше колотИться,
Вкрив його легенький морозець -
В рідний край березового ситцю
Не піду босоніж навпростець.
Дух-скитальник зник. Все рідше й рідше
Пломеніє слово на устах.
Де ж ти, свіжосте моя колишня,
Блиск в очах і повінь в почуттях?
Я тепер скупим став на бажання...
Чи життя наснилося мені?
Наче навесні в дзвінкім світанні
На рожевім басував коні.
Існування в цьому світі тлінне,
Колір кленів мідного лиття...
Будь же ти навік благословенне,
Що цвіте та йде у небуття.