Рівноапостольна Ніна
Поема — двісті двадцять четверта
Перш ніж душею
просочилася
вся твоя змога
перш аніж мив би сльозою
ці крихітні ступні і ноги —
бува від Бога:
серце вигукує цільну любов!!
так як воно —
пташеня у дуплі...
вірно ж — недобре без
Богородиці і — допомоги??
недобре без Матерньої любові??
без — хреста?!
Це я гукав, млада дівчино! —
зовні проста
та з серцевин — не проста
А Богомати з середин золотих —
ніби проста й — не проста!!
Щезне — людська краса!
це лиш попутниця — тим
хто Красою ізвнутрь Богом
виповнивсь!..
ти проходиш Вірменією...
і попутниць
красивих
най би Бог і беріг
злі лишають голів...
хто сягнувши на вище в красі...
як не змусив їх заміж
не завів за кінечний поріг...
і Христос — Оберіг
й Сам Красою
ізвнутрь Богом виповнив...
Й віддалився я, Боже,
і слухав
віддалився
у небо — і слухав...
й понад небом і морем —
став цівницею Духа...
я пташок
що з дупла —
я до Ніни любов’ю гукав!!
і пішла по землі
вже — страшна потаскуха
а я ще не грузин!
а я в небо —
і слухав
і що зорі в траві
а я слухав
й понад небом і морем —
став —
цівницею Духа!!
перш ніж мив би сльозою
твої крихітні ступні і ноги...
Буває ж від Бога!!!
27.01.2021,
Київ