Чи жива ти ще, моя старенька?
Я живий. Уклін тобі й привіт!
Хай твою хатиночку маленьку
Осяває вечір-дивосвіт.
Пишуть, що приховуєш неспокій,
Та думки твої украй сумні,
Що ти йдеш щодня на шлях широкий
У старому дранім шушуні.
І тобі у сутінках вечірніх
Мариться - Що може буть страшніш?-
У кабацькій бійці злій, невтримній,
Хтось мені встромив під серце ніж.
Заспокойся, рідна! Це дурниці.
Це жахіття зі страшного сну.
Не такий вже я гіркий п'яниця,
Аби вмер, тебе не пригорнув.
Як я ніжним був - такий і зараз,
Мрію про одне понад усім,
Щоб скоріш полишити цей галас,
Увійти у наш низенький дім.
Навесні повернуся додому,
Як садок цвіт білий огорне.
Тільки ти, мов вісім років тому,
На світанку не буди мене.
Не пробуджуй мрій, що відлетіли,
Не хвилюй нездійснених надій,-
Рання втома та осиротілість
Заплелись в ланцюг життєвий мій.
І молитись теж не вчи, не треба!
До старого повернутись - зась.
Втіха й поміч - тільки ти під небом,
Моє світло, чисте як сльоза.
Тож відкинь і тугу, і неспокій,
Та облиш думки свої сумні.
Не виходь щодня на шлях широкий
У старому дранім шушуні.