( Пам'яті Володимира Гаразда )
Було б тобі п’ятдесят п’ять,
Та не дожив ти зовсім трішки –
Пішов на Небо спочивать,
Тепер вже там твої доріжки.
Так несподівано пішов,
Ні слова навіть не сказавши,
У браму вічності ввійшов,
Дорогу тую подолавши.
Тебе між нами вже нема,
Але сліди всі залишились,
Ти жив на світі недарма,
Вогні твої щораз світились.
Ти жив між нами, між людей
І був господарем у місті,
І безліч нових мав ідей,
Але сумні почули вісті.
Тебе нема уже між нас,
І не вітаєшся із нами.
За обрій йти прийшов твій час,
Лишив нас битися з думками.
Свічі вогонь уже загас,
Тепер вже світить вічна зірка.
На все свій лік, на все свій час…
Твоїх років була та мірка.
Ти жить хотів і плани мав,
Бо лиш минуло півстоліття,
П’ятдесят п’ять не святкував –
Років загасло розмаїття…
Тепер ти там, на Небесах,
Тут залишились ми й родина…
Твоя могила у вінках,
Веде до неї вже стежина.
Ти слід по собі залишив,
Тебе любили, поважали,
До цього дня ти не дожив…
Що буде так – ми не чекали.
Коротким був життєвий шлях,
Бо стільки Господом судилось.
Злетів у Небо, наче птах,
Бо серце більше не забилось.
Тепер із Богом спочивай,
Тебе в Долині пам’ятають.
В Небеснім хорі заспівай,
В молитві тут тебе згадають.
12.01.2021 р.