Я хочу думці стяти крила!
Щоб не могла вона злетіти...
Щоб поруч тебе просто сіла:
Навіщо їй ще щось хотіти?
Бо сенс життя мого – з тобою!
Тебе я хочу оповити...
Та ні! Не смутком чи журбою -
Серпанком, що дарують квіти!
Тебе не хочу зустрічати –
Бо ж я без тебе не існую!
Не хочу навіть розмовляти –
Словами тільки все зруйную!
Та як зустріти в світі можна
Себе? Бо ж ти і я – єдине!
Навіщо нам слова – та кожна
В нас думка спільна – не промине!
Я знаю – ти це відчуваєш
Ще краще, аніж я спромігся.
Я чую – серця, що ти маєш,
Биття до мене стогін звівся!
Тому й не хочу, щоб на крилах
Думки злетіли, полохливі!
Хай коло тебе... Як на брилах,
Гірських, орли сидять рухливі,
Так і думки вартують вічно!
Щоб чув я навіть і зітхання!
Щоб кожну мить я знав, вже звично,
Що ти – моя... Моє кохання!