Плачуть вікна. Щодня тихо плачуть.
Потонули в тумані будинки.
На узбіччях, примари неначе, -
волохаті лапаті ялинки.
Тихий сум у душі та природі:
довгі ночі, холодні, сльотаві;
сірі дні в самоті. У нагоді
стала б усмішка сонця ласкава.
Витирає заплакані вікна
жовтим листям турботлива осінь.
Та пташина з-під хмар перелітна
заспокоїла: - Це не назовсім!