Все не звикну ніяк на обійми дивитись чужі –
наче я увірвався в життя незнайоме без стуку...
На чужі і відверті, в єдине заплетені, руки
не дивлюсь: хай залишаться вдвох дві самотні душі.
І не радив би й іншим дивитись відверто на двох,
у яких ні часу не залишилось більше, ні місця.
А іще не потрібно – дивитись в закоханих лиця:
у закохані лиця щасливо вдивляється Бог.
Відвертаюсь... Дивлюся на небо, на землю, убік...
Залишаю за спиною двох невідомих обійми...
І коли ти у рідні обійми мене тепло приймеш,
я зізнаюсь тобі, що дивитись на інших не звик...