Не треба, чуєш, відпусти.
Коли перейдено кордони,
Вже не існує заборони,
Та я ще тут, а там - лиш ти.
Чи зір немає ніч оця,
Що небо темне і глибоке?
Я йду, відлунюються кроки.
Рука торкається лиця,
Де поцілунок твій обпік.
Який химерний вигин долі!
Крок, другий, третій... Йду поволі,
Втрачаю власним крокам лік.
Яка важка від тебе путь...
Твої слова услід луною:
- Чи стрінемося ще з тобою?
- Мабуть...
18.09.2020р.