http://stihi.ru/2020/11/19/6018
О тёплом, ласковом вчера,
Листву не скинув, грезит тополь.
Ковидом дышит мир. Надолго ль?
Пройдёт злосчастная пора.
Давно не вяжет паучок
Сетей мережки в хризантемах…
Да и меня в миноре темы
Упорно ловят на крючок…
Идёт, к тому же, первый снег
И падает мне в лист тетрадный,
Печали полный. Но отрадно,
Что бесконечен мыслей бег.
Нет, не склоняю головы,
На позитив настрою душу,
Границы резко вновь нарушу
Дней беспросветно ветровых.
В душе пусть тихо и светло
Живёт опять очарованье.
И свыше нежное признанье
На сердце трепетно легло.
И будет новая Весна,
Наполнит счастьем мир она.
Оригинал
"Буде не раз нам даровано
липи в цвіту,
сонце і зливи,
і стежку таку ж золоту.
Нашу любов,
мов коштовний шедевр Фаберже,
Янгол мрійливий
для нас до весни збереже."
Лариса Вировець
Скрадливо снить вчорашнім днем,
Не скинувши вбрання, тополя...
Ковідно диха світ в недолі
І вірує, що й це - мине...
Давно не в'яже павучок
Мережки в гущах хризантеми...
Тому й мене мінорні теми
Зухвало ловлять на гачок...
Окремішньо йде першосніг
І падає в мою задуму,
Повнісіньку печалей й суму
Серед довколишніх доріг...
Та не схилю свого чола -
Настрою ревно камертони
На позитив...Мину кордони
Зневіри й туги...Хай чвала
За межі днини вітрові...
Хай знову потаємно й тихо
В мені наснага мудро диха,
Дарує посмішки живі,
Бо десь...однаково Весна
Вітрила щастя напина!
Аватар: Зимородок. Фото со странички Маргариты Метелецкой