Коли я жив не на закрайках —
Високі стелі і балкон, —
Летіли горлиці і чайки
У мій легкий прозорий сон.
Коли я жив не на задвірках —
Хай не при царському дворі, —
І путівна світила зірка,
Й вели стрімкі проводирі.
Вітали вершники і піші,
Не гнали, мов приблуду-пса...
О незабутні давні вірші,
О щастя жити і писать!
Тепер цього уже не буде,
Не сни, а спомини пасу.
На цілий степ ні халабуди,
І п’єш ропу, а не росу.
Катма ніде рожевих вікон,
В аорту гухає арта,
Не муза виринає з віхол,
А чорнорота блекота.
Це, мабуть, збоку дико й смішно,
Та я люблю фантазувать —
Про незабутні давні вірші,
Про щастя жити,
вашу ж мать...
(Із книги "Внуки грому", 2019)