( Пам'яті Людочки Близнюк )
До щему, до болю, до сліз…
Заплакав уже й верболіз,
Що Людочки більше нема,
Бо вбила красуню чума.
З калини вже сльози течуть:
Не зможе цю пташечку чуть.
Ще й небо заплакало теж…
Це горе немає тут меж.
Ридають-голосять гаї,
Чужії та рідні краї.
Здригнулася навіть земля,
Стогнати почала рілля.
Дзвеніть не дзвенить джерело,
Голосять всі Шпитьки, село.
Березовий гай уже стих –
Сліз ріки течуть вже гірких.
Не сходжено безліч доріг,
Та в засвіти шлях вже проліг.
Пропала срібляста роса,
Бо ще не сивіла коса.
І в сумі схилився вишняк:
Не знає чом сталося так,
Чому одірвалось крило
І в землю квітуче лягло.
15.11.2020 р.