***
І як тепер тебе забути?
Душа до краю добрела.
Такої дивної отрути
я ще ніколи не пила
Такої чистої печалі,
Такої спраглої жаги,
Такого зойку у мовчанні,
Такого сяйва навкруги.
Такої зоряної тиші.
Такого безміру в добі!..
Це, може, навіть і не вірші,
А квіти, кинуті тобі.
***
И как теперь тебя забыть мне?
Душа до края добрела.
Такого странного напитка
(мёд с ядом) прежде не пила.
Такой пронзительной печали,
и жажды , и сведённых рук,
такого вопля при молчанье,
сиянья… не было вокруг.
И тишины такой , где звёзды,
такой безмерности в судьбе!..
И может, не стихи, не прозу -
Цветы я бросила тебе.