У далекім краю, на улюбленім просторі,
Зоревій де пустує, раїна пушить.
Розлітається пух у підсонячнім золоті.
Ореол ностальгії пухнасто саднить.
Все у мляві жорсткій. Завмираю під липою.
Чи то скроні, чи бджоли у квітах гудуть.
І ширяє душа сторононькою милою,
І думки в ген-блакить осягають мій путь.
Розкриваю обійми – навкруж озивається.
Тож я частка садків, вулиць рідних в пилу!
І хоч в інших краях теж краса, й серце гріється,
Та якщо щось не так, то співаю в імлу:
У далекім краю, на улюбленім просторі,
Зоревій де пустує, раїна пушить.
Розлітається пух у підсонячнім золоті.
Ореол ностальгії пухнасто саднить.