Чому так жінка нарікає долі?
Чому так тяжко на душі в житті?
Летять роки та ллються крізь долоню,
Та не радіє чомусь серденько її.
І все на світі я встигала і робила,
Частину серця я дітям віддала.
Я дому свого вічна берегиня,
Тепло я завжди в ньому берегла.
Для чоловіка, була я молодою,
Жила в любові з ним, у мирі й доброті.
Ніколи не хворіла: ні влітку, ні зимою,
Чому на серці осінь? Скажи доленько мені!
Осінній янгол розправив свої крила,
Промовив він до мене ті слова:
- Не думай що у світі тільки ти безсила,
Це помилка у вірі, омана вікова.
Чому ти серце й волю розділяла?
Та чоловіку з дітьми віддала.
А мрії, листопадом закружляла,
Ламаючи сама своє гілля.
Ти теж творіння Бога, не рабиня,
Яка "батраче" вік свій на сім’ю.
Вона — опора роду, господиня,
В серденьку май скарбничку ти свою.