Життя… Воно як бумеранг:
Що віддаєш — все повертає,
І неважливий чин чи ранг —
Все час у Вирій поглинає.
Чи царський на чолі вінець,
Лахміття жебраків незмінне —
В житті один знайде кінець,
Здійснивши шлях свій, тіло тлінне.
Воно, мов бранець тих страждань,
Де Темна Нав, як на долоні,
Серед нездійсненних бажань,
Обтяжливих думок в полоні.
І в серці ще не раз кольне,
Бо в відчаї не розумієш:
Допоки розум не збагне —
Сльозами горе не розвієш.
Свій біль у грудях заглуши,
Звільняючи тяжкі образи:
Відчуєш світло у душі,
Нехай не зараз, не одразу...