Ночь
Тихо, свежо. И плывёт над горами
ночь в звёздном платье, овеянном снами,
тень расстеливши свою по земле,
месяц горит у неё на челе.
Там, далеко, над широкой рекою
ночь, как и эта, плывёт над землёю,
тихая, свежая, блеск фонарей….
город под месяцем полный огней.
Город повитый и тишью, и снами,
где дымарей сине-пепельный вид.
И, где мечтают деревья ночами,
Там на околице домик стоит.
В окнах темно,и лишь нежным приветом
светит одно будто жаждет кого,
и в то окно, тонким лучиком света
сердце струною моё пролегло.
Комната грустью, мечтами повита,
и, как цветочек в кудрявом гаю,
рядом с ребёнком, что спит перевитый,
ты наклонила головку свою.
Плачешь?! О чём ты? Не нужно, вон зори,
зори, как очи, что снились давно…
Слушай, как грустно, и очень упорно
стукает сердце в большое окно.
Видишь, оно у окна холодеет –
птицею тёмною зоряный гость,
слушает, ждёт, когда стуком приветным
сердце ответит: мы вместе, не врозь.
Ніч
Тихо і свіжо. Пливе над горами
ніч у плащі з золотими зірками,
тінь розіславши свою по землі,
й місяць у неї горить на чолі.
Там, десь далеко, у срібнім інеї
ніч ось така ж проплива над землею,
тиха і свіжа, прозора, як спів…
й місто під місяцем повне огнів.
Місто повите і тишею, й снами,
що димарями пробило блакить.
Там, біля парку, що марить верхами,
сірий будинок край міста стоїть.
Темно у вікнах, і тільки в одному
світло горить, мов чекає когось,
і у вікно те, в промінні тонкому,
серце струною моє простяглось.
Мріями й сумом повита кімната,
і, мов над озером квітка в гаю,
біля дитини, що спить на канапі,
ти нахилила голівку свою.
Плачеш?! Чого ти? Не треба, он зорі,
зорі як очі, що снились давно…
Слухай, як сумно у тиші прозорій
стукає серце в холодне вікно.
Бачиш, воно біля шибки холоне –
пташкою темною зоряний гість,
слухає й жде, коли стукотом дзвонким
серце твоє у вікно відповість.