* * *
Когда тебе твое обрыднет тело
И опостылит неуемный дух,
Ты пережди себя. Нет в мире силы,
Чтоб вечно нас ввергала меж порух.
Отчаявшись, возьми себя ты в руки,
Возрадуйся, что есть всему конец.
И черный ворон на голову рухнет,
И кто-то тешет склеп, к венцу венец.
А как еще вселенную узнаешь,
Галактики своей не преступив?
Ты вечностью, как кровью, подплываешь,
Вслепую пробивая ход в тупик.
10.09.2020
* * *
Коли тобі обридне власне тіло
і остобісілий буремний дух —
перечекай себе. Немає сили,
котра б довіку ввергла нас між скрух.
То, звомплений, візьми себе у руки
і порадій, що всьому є кінець.
На голову пропащу ринуть круки,
а хтось там теше чорний гробовець.
Скажи, а як ти всесвіт упізнаєш
без цього галактичного ждання?
Ти вічністю, мов кров’ю, підпливаєш,
простуючи в безвихідь навмання.