Осенним теплым ранним утром
иду с собакой по грибы...
Смотрю, как небо в перламутре
подперли старые дубы...
В тумане мягком утонула
берез желтеющих листва...
И ветер спит... обычно гулок...
Устал... никто не виноват...
Трава, умытая росою,
сверкает чистым серебром...
Какой-то птицы под сосною
лежит красивое перо...
Где полутень - (остатки ночи) -
вздохнула сонная сова...
Паук поймать кого-то хочет...
сплел паутины кружева...
- А я спешу... собака рядом!..
Она мой самый лучший друг...
Ее присутствие - награда...
(Что если страшно станет вдруг?))
Озон - целительный и свежий...
под ребра покрывалом лег...
- А я... уже грибочки режу...
Не вижу сказочный чертог...
18.09.2020 г.
Фото из инета.
Осіннім ранком.
Осіннім вранішнім серпанком
душа спішила по гриби...
Дивлюсь, як небо на світанку
підперли вікові дуби...
В густому сивому тумані
тонуло листячко беріз...
І вітер спить... неначе п"яний...
Зморив його великий ліс...
Трава умилася росою...
Сіяла чистим серебром!..
Якогось птаха під сосною
лежить гарнесеньке перо...
Де в хащі тінь - (шматки від ночі) -
зітхнула глибоко сова...
Павук когось спіймати хоче...
наплів свого мережива...
- А я спішу!.. Собака поряд...
В житті мій пес - найкращий друг!..
Про вірність... люди лиш говорять...
Без неї горечко навкруг...
Смачне повітря... наче їжа...
під ребра ковдрою лягло...
- А я... уже грибочки ріжу!
Не бачу, що навкруг було...
18.09.2020 р.
Фото з інету.