Ліна Костенко
Виходжу в сад, він чорний і худий,
Йому вже ані яблучко не сниться.
Шовковий шум танечної ходи
Йому на згадку залишає осінь.
В цьому саду я виросла, і він
Мене впізнав, хоч довго придивлявся.
В круговороті не фатальних змін
Він був старий і ще раз обновлявся.
І він спитав: - Чого ж ти не прийшла
У іншу пору в час мого цвітіння?
А я сказала: - Ти мені один
О цій порі, об іншій і довіку.
І я прийшла не струшувать ренклод
І не робить з плодів твоїх набутку.
Чужі приходять в час твоїх щедрот,
А я прийшла у час твойого смутку.
Оце і є усі мої права.
Уже й зникало сонце за горбами –
Сад шепотів пошерхлими губами
Якісь прощальні золоті слова…
-----------------------------------
Лина Костенко
Иду я в сад, он чёрный и худой,
Ему уже ни яблочко не снится.
Шум шёлковый походки плясовой
Ему на память оставляет осень.
В саду я выросла, и этот сад затем
Меня узнал, хоть долго удивлялся.
В круговороте нефатальных смен
Он старый был, ещё раз обновлялся.
Он спрашивал: - Чего ж ты не пришла
В другой поре, в час моего цветенья?
А я сказала: - Мне ты – лишь один
В любой поре и до скончанья века.
И я пришла не потрусить ренклод,
И сок пускай твои плоды не пустят.
Чужой приходит в час твоих щедрот,
А я пришла во время твоей грусти.
Вот это всё и есть мои права.
Уже садилось солнце за холмами –
Сад шевелил шершавыми губами
Какие-то прощальные слова… (8.09.2020)