Я поскаржусь тобі... Я поскаржусь на все і на всіх...
На того, що минув назавжди, – на любов, що минула.
На того, що стояв на колінах і щастя просив.
На того, про якого тепер назавжди позабула.
Я поскаржусь тобі: як минулий співав, як мовчав,
як була я – кохана, як згодом я стала – забава.
Я поскаржусь, як скаржиться юне наївне дівча,
хоч на юність з наївністю вже ані часу, ні права.
Ти умінням дослухати стільки для мене зробив,
що і зараз дослухай – це все, в чому завжди потреба...
Я поскаржусь тобі... І поскаржусь я саме тобі.
Врешті-решт я тихенько поскаржусь тобі – і на себе...